Ми з сестрою завжди були різними за характером, але нам вдавалося порозумітися. Я у двадцять два роки вийшла заміж. У мене зразкова сім’я, а Оля обрала шлях кар’єри. Коли в мене з’явилися діти та була важка ситуація у нашій родині, Оля нас підтримала. За це все я їй дуже вдячна. У двадцять вісім Оля приголомшила нас новиною, що вона ваrітна. Це стало дуже несподіваною інформацією, у неї навіть парубка постійного не було. Коли на світ з’явився мій племінник, мама переїхала до сестри у столицю, щоб допомагати дитині, поки вона працює.
Потім вона взагалі переїхала з дитиною назад, бо батько не міг жити один довго. Так і вийшло, що зі своїм сином вона не має психологічного зв’язку. Коли Саші було сім, вона вийшла заміж, але сина до себе не забрала. Вона навіть припинила його фінансувати, адже повністю забезпечувала свого нового чоловіка та нового сина. Вона викреслила Сашка із життя. Так і вийшло, що по суті його виховала моя мама. Виріс Сашко дуже розумним хлопцем, із рідною матір’ю практично не взаємодіяв.
Олі вже шістдесят. У неї з’явилися серйозні про блеми зі здоров’ям, і вона згадала старшого сина. Молодший начхати хотів на рідну матір. А чоловік її рік тому пішов до молодшої жінки. Коли на порозі будинку Олександра з’явилася згорблена бабуся з очима, що сльозяться, він вчинив як справжня людина. Він узяв матір на утримання. Мабуть, за це його винагородив Бог, справи пішли вгору. Сашко часто каже: -Прощаючи когось, ти полегшуєш свою долю. Негатив у твоїй душі затьмарює лише твоє життя.