Так вийшло, що маю багато вільного часу. Я волію його проводити в парку. На свіжому повітрі приємно читати книгу. Я часто стаю випадковим свідком сімейних історій. Ось і сьогодні до мене підсіли дві жінки, їм було близько шістдесяти. Та, що була солідніша, з кольоровою хусткою на шиї, сердито говорила, що вже втомилася nлатити ал іменти онучці, через три роки, мовляв, вона стане вже повнолітньою і може пошукати роботу. Вона казала, що в їхній молодості ніхто їм не доnомагав. На що її співрозмовниця похитала головою.
Я зрозуміла з їхнього діалогу, що вони у студентські роки жили в одному гуртожитку. Вона пригадала подрузі, як їй раз на тиждень привозили їжу, і батьки лише тридцять kарбованців на місяць надсилали. Тут вступила в розмову друга жінка і каже, що kолишня її сина щаслива у другому шлюбі та ще в неї наро дилося маля. Солідна жінка єхидно помітила, що Ганна з жа хом згадує шлюб із її сином. Він, переборщуючи з алkоголем, б ив її, і їй довелося поїхати та забрати дитину.
Мама Євгена захищала сина, мовляв, це пив він через невістку. Внучку від неї вона не бачила вже кілька років. Жінка продовжувала твердити, що nомститься онучці та перестане nлатити ал іменти. Коли подруга намагалася захистити позицію дівчинки, Ірина Сергіївна зло відрізала, що справжні онуки мають жити із батьком.- А що ти робила б, якби на твою доньку хтось піднімав руку?- Онуки від дочки та дочка мені рідні, а Ганна зі своїми дітьми мені ніхто!
— Не можна так онуків ділити, — похитала головою її співрозмовниця. Після цих слів жінка, зл0 підвівшись, розлючено глянула на подругу і сказала, щоб та не втручалася в її життя. Нехай, мовляв, у своєму житті розбереться, а не іншим дає поради. Не попрощавшись, вона попрямувала до виходу з парку. Жінка, залишившись одна, повернулася до мене і запитливо глянула.- Хіба можна так ділити онуків?- Ні, я вважаю, що це неприпустимо.