Я вже три роки мешкаю в Канаді. Тільки тут я змогла зрозуміти, що таке життя, а не існування. Удома я була обмежена зарплатою, їла одні крупи, а фрукти та смачні цукерки бачила лише на урочистостях. Тут я можу спокійно їсти все, що мені заманеться. Тут немає поділу на соціальні прошарки. Якщо ти працюєш, то ти можеш їсти те, що їдять чиновники. Тут жінки можуть мати ті, що хочуть. Тут усім абсолютно байдуже, наскільки глибоко твоє декольте та коротка спідниця. Ніхто не посміє і пальцем тобі доторкнутися, а потім сказати «вона спровокувала», аже тут таких швидко змусять відповідати перед законом. Мене приємно здивувало, що чоловіки не дозволяють мені заплатити у кафе.
Жінки, які тут живуть довше, розповіли, що для них якщо платити жінка – то це обра зу. Я перестала думати про те, як заощадити на їжі, щоб купити зимове взуття, адже тепер у мене з’єднання єднання явилася можливість купувати все це одночасно, навіть мандрувати та відкладати гроші. Мені тут платять 180 доларів на день – Моя зарплата на батьківщині за місяць. Тут зло діям доводиться несолодко, їх швидко відловлюють. Я можу навіть двері у великому місті не зачиняти, бо якщо почую щось дивне, то за кілька хвилин у моєму будинку буде nоліція. З лікарні я вийшла з почуттям полегшення, а не роздратування, як було вдома, адже нарешті ніхто не ставив мені дурних питань про те, чому я не хочу наро джувати і не казав, що після пологів усі хво роби ліkуються.
Нікого не цікавить моє особисте приватне життя – і це чудово. Тут я подорожую різними містами, знайомлюся з різними людьми, у яких я можу переймати досвід. Всі вони живуть на втіху, мають хобі і рідко скаржаться на життя, тому що самі будують його, як їм хочеться. Смороду не боя тися бути іншими, знають, що їхня праця має бути добре сплачена і не боя тися про це говорити. Рідні хочуть, щоб я повернулася додому, а я намагаюся довести, що життя тут набагато краще. Можливо, незабаром вони захочуть переїхати до мене.