На вихідні Алла, як завжди, приїжджала до матері. Матері вже було вісімдесят років, і вона давно жила сама. За два дні дочка встигла зробити в будинку прибирання, випрати одяг. Усе своїми власними руками. Пральної машинки, як і води, у будинку не було. А влітку ще й город. -Переїхала б до мене, вже буде легше тобі, ніякого відпочинку для тебе немає, — казала їй мати. -Мамо, у мене там робота, дочка, онуки, — зітхаючи, відповідає їй Алла. -Степан повернувся. Років п’ять, будинок був порожній після того, як не ста ло Василиси. Степан був її шкільним коханням . Вона його любила, а він на неї не звертав уваги. Потім він поїхав до міста.
Закінчив інститут, багато разів переїжджав із місця на місце, майже всю країну об’їздив. Одружився і розлу чався… І ось повернувся. Алла після школи вступила до технікуму, неподалік рідного села. Працювала досі бухгалтером. Вийшла заміж. Народилася єдина дочка Вероніка. Вісім років тому не ста ло її чоловіка. Степан прийшов увечері. Змінився, звичайно, постарів, посивів. -А ти така ж красуня, — сказав він, і обійняв Аллу. -Треба ж, ти і брехати навчився. Змінилася і постаріла, як усі, – сказала Алла.
Степан розповів, що з дружинами, а їх у нього було дві, добре розходився. Кожній дружині залишив квартиру та все разом нажите майно. Є дорослий син від першої дружини. Він разом із матір’ю поїхав жити за кордон. Друга дружина сама подала на розлу чення, закохалася в іншого молодшого. Степан її тримати не став. Дітей вони не мали. Нині він на пенсії. Планує зібрати бригаду з місцевих мужиків та зайнятися будівництвом будинків, дач та ремонтами. Вони спілкувалися щодня. Незабаром стали дуже добрими друзями. Кохання Алли звичайно ж давно минулося, але тепер вона його любила як друга.