Я в молодості мріяла переїхати до Москви. Мені дуже хотілося побути хоча б на якийсь час міською дівчиною: завжди при манікюрі, з ідеальним укладанням і в модному одязі. Але життя розпорядилося по-іншому. Я покохала сільського хлопця та з міста поїхала жити до нього. Так і забула про свої мрії про переїзд до столиці. Але я ні краплі не шкодую, тому що ми з чоловіком досі шалено любимо один одного, і я дуже щаслива, що моє життя склалося саме так. У нас з’явилися дітки: дочка та син. Дочка наша з дитинства так само як і я дуже хотіла потрапити до міста, вона цим буквально мріяла. У ній я бачила себе. Я дуже хотіла, щоб хоч у неї збулася мрія. Тому ми з чоловіком із самого її дитинства накопичували гроші на її навчання в Москві.
Дівчинка підросла та поїхала вчитися до столиці. Як же ми пишалися дочкою? Нам було досить важко утримувати її, але ми з чоловіком робили все можливе для неї. Ми тішили себе думкою про те, що дочка відучиться, матиме гарну роботу і допоможе братові. Та й нас на старості не покине. Але за всі роки навчання донька приїхала додому від сили разів зо три. Все говорила нам, що вона не встигає і їй дуже багато треба вчити. Ми продовжували регулярно надсилати їй гроші. Мій синок був обділений багато в чому і все в ім’я освіти сестри. Однак мій хлопчик був дуже розуміючим дитиною і ніколи не скаржився. Коли донька закінчила інститут, вона влаштувалась у хорошу компанію. Ми думали, що хоча б зараз вона частіше знаходитиме час для того, щоб відвідувати нас, тому що ми дуже сумували. Але вона казала, що дуже зайнята і поки що не може приїхати.
Потім повідомила нам по телефону, що в неї з’явився хлопець, який старший за неї на дев’ять років. Мені це не дуже сподобалося, але я не стала їй нічого казати. Дочка говорила, що вони дуже кохають одне одного, і що він великий бізнесмен. Через якийсь час вона знову зателефонувала і оголосила нам, що вже одружена. Розповіла, що у них із чоловіком було весілля, а нас не запросили, бо там усі з дуже заможних та шановних сімей, і нам робити було нічого. Тоді я спитала, коли вона збирається приїхати до нас і познайомити нас зі своїм чоловіком, вона знову відповіла, що зайнята. І, зрештою, ми прийняли те, що втратили свою дочку назавжди.