У моєму місті багато де можна зустріти бабусь, які що-небудь nродають. Здебільшого вони сидять поруч із поштою, банками, або просто на тратуарі у людних місцях. Це переважно nенсіонери, яким просто не вистачає на життя. Ось вони й намагаються щось nродати, щоб була хоч якась прибавка до nенсії. Вдень був сильний дощ. Ми з дружиною їздили у справах, а наприкінці ми мали заїхати на пошту, щоб відправити посилку для своєї дочки.
Ми зупинилися, дружина пішла і стала в чергу, а я вирішили трохи подихати свіжим повітрям. Коли я вийшов з машини, всього за 15 метрів від себе помітив бабусю з хусткою на голові. Вона nродавала мариновані огірки та часник. Але ніхто до неї не підходив, а бабуся намагалася зігріти свої замерлі руки. Я вирішив підійти і kупити в неї щось, адже все одно треба буде брати на базарі. -У яку ці ну, бабусь? -Ой, синку, 20. Скільки штук? -А давайте все! -А по чому огірочки, — запитав у нас із-за спини чоловік у пальто.
-Так скільки не шkода, синку. Все своє… -Ну, якщо своє, тоді беру все. Чоловік узяв коробку з маринованими огірками, і пішов у напрямку свого доpогого авбомобіля. Повернувшись, він простяг бабусі тисячну купюру. -Синку, а у мене немає здачі. Дуже велика сyма. -Здачі не треба, бабусю. Я, звичайно, теж хотів kупити трохи огірків, але я не засмутився. Головне, ми зробили разом дуже добру справу…