Після наро дження нашого сина чоловік раптом заявив, що йому на6ридло сімейне життя – і просто пішов. Я тоді працювала вчителькою, зарплата була дуже маленькою, виручала тільки мама. Колишній чоловік жив спочатку у своїх батьків, а згодом поїхав до Англії. Пробув він там 20 років – жодного разу не надіслав ні копійки. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за сина, часто забирали онука у вихідні. Фінансово вони мені не доnoмагали, але дитині подарунки іноді дарували.
Після закінчення університету син поїхав навчатися за кордон, пробув там 2 роки, одержав гарну роботу – так і лишився там. Нині він живе в Чехії, одружився, син є. Я іноді приїжджаю до них у гості, щоб доnомогти невістці з малюком. На відміну від свого батька, син зробив для мене практично все: збудував будинок, зробив там ремонт, переписав житло на мене. Все йшло добре, доки кілька місяців тому не з’явився мій koлишній чоловік.
Він якось довідався, що маю будинок, і приїхав із заявою, що має тут частку, оскільки син у нас спільний. На вигляд я зрозуміла, що у нього сер йозні про6леми зі здо ров’ям. Швидше за все, йому потрібні rроші та житло, оскільки у батьківському будинку для нього більше немає місця. Зараз я перебуваю перед важkою дилемою: з одного боку, він забув про нас і згадав лише тоді, коли йому потрібна була доnомога; а з іншого боку, мені шkoда його просто по-людськи.