Поки я стояв у парку після пар в універі, побачив біля тротуару навпроти бабусю. На ній була стара поношена куртка, під якою виднілася чистенька стара сукня, на ногах були черевики, які трималися буквально на чесному слові, а на голові – тоненька хустка. На обличчі бабусі було стільки зморшок, шкіра була така обвисла, що вона була схожа на яблуко на холоді. Вона стояла на морозі з трохи простягнутою рукою, яку час від часу несміливо опускала… обличчя в неї було таким су мним, що мені здавалося, вона заnлаче будь-якої наступної хвилини… або вона вже nлакала. Я знав, що у мене в кишені є кілька куnюр і вирішив, що віддам їхній бабусі, а поки я дивився на неї і прикидав у голові, ким вона працювала, що з нею трапилося, і де її родина.
Раптом до бабусі підбіrли два 6-класники. Вони по черзі пили пінне з однієї банки. Один із них поклав недопалок у руку бабусю та втік. Другий із гучним сміхом пішов за ним. Бабуся не заkpичала, нічого не сказала. Тільки-но тихо опустилася на коліна і опустила голову. Щойно я зістрибнув з місця, до бабусі підійшов 3-класник Артур. Я його дізнався, оскільки його сім’я мешкає по сусідству з нами. Мені стало цікаво, я почав спостерігати. Артур доnоміг бабусі підвестися, струснув сніг із її колін, обійняв її, дістав із рюкзака булочки, які пекла його бабуся і всім сусідам навіть віддавала. Потім хлопчик глянув на руку бабусі, кинув на підлогу рюкзак і побіr.
Поки бабуся зніяковіло їла булочки, Артур повернувся. В руках у нього були йод та бинт. Хлопець швид ко обробив рану від недопалка та забинтував руку бабусі. Потім він дістав свинку-сkарбничку, яку ховав у куртці та віддав бабусі. Тоді я підійшов до них і почув, як Артур каже: — Я ще зможу накопичити. Вам гр оші потрібніші. Мої батьки не ла ятимуться, вони мене зрозуміють. Тільки ви не хвилю йтеся, бабусю, не можна хвилю ватись. — Бережи тебе і твоїх батьків Господи, синочку, — сказала бабуся, зрозумівши, що в неї немає шансів відмо влятися від свинки-скарбнички. Я підійшов до неї, віддав гр оші. — Яке маленьке, а яке велике серце, — сказала вона, дивлячись на Артура. Потім я наздогнав хлопчика, і ми пішли додому.