Арсеній сумн о вимкнув телефон і закрив своє обличчя руками. До чоловіка підійшла дружина: — Щось сталося, хто тобі дзвонив? — Бабуся дзвонила, прадід мій noмер, 95 років йому було. Хоч я з ним кілька років не бачився, але все дитинство у нього провів. — Співчуваю … так треба на nохорон їхати, я піду на вокзал подзвоню, два місця на поїзд забронюю. Арсеній залишався сидіти на стільці нерухомо. Відразу промайнули ті хороші роки дитинства, які він провів у рідному селі. Єдиний спогад, який він хотів би забути, це виnадок у школі. Приїхав якось до них новенький хлопець з міста. Але приїхав до них на час, і потрапив саме в клас Арсенія.
Хлопець цей постійно перед дівчатами красувався, мовляв, він в місті боксом професійно займається, так що будь-якого побити може. Арсенію цей хлопець зовсім не подобався, посва рилися вони сильно і стали при дівчатах битися. І Арсеній програв, а батьки хлопчика-боксера забрали сина і поїхали назад в місто. Приїхав Арсеній на пох орон, а в будинку прадіда зібралося дуже баrато народу. Це не дивно, у прадідуся було 4 синів, а зараз, якщо порахувати, то 9 онуків і більше 20 правнуків. Напевно, вперше всією великою родиною зібралися в одному місці. Арсеній постояв у прадіда, потім бабуся його відвела на вулицю у двір. — А ось і Оленька прийшла.
Вона наша нова наречена, дружина Васі. Бабуся, якого Васі? — Так Васька — то, твій троюрідний брат, тільки вони сім’єю постійно в місті жили, може, не пам’ятаєш, зараз я його покличу. Арсеній підняв очі і не міг їм повірити (AL/V). Бабуся вела під руку того самого хлопчика — боксера зі школи. Це виявився Василь, троюрідний брат Арсенія. Вони відразу один одного впізнали. — Так ти мій брат виявляється?! Я не очікував… хто б міг подумати. — Так, тим більше село у нас невелике, і як ми не перетнулися в гостях у родичів. — Навіть не уявляю… ти ж пам’ятаєш той виnадок у школі. Ти вже мене прости, я не хотів тебе так калічити. Тим більше, якби знав, що ти брат, то і пальцем би не чіпав. — Да ладно тобі, як я можу злит ися, ти ж все-таки рідний.