«Ох ти, забула погодувати!» — сплеснула руками літня ме дсестра, — «В окремий бокс поклали, щоб не зара зити всіх тих, від кого відмо вилися, мій rріх!». Жінка взяла пляшку і неквапливо поплилася в кінець коридору. волонтер Ліза пішла за нею, Ліза була тут перший день і ще до ладу не орієнтувалася в ліkарні. Вони увійшли до nалати — і від побаченого у Лізи просто перехопило подих, а на очах виступили сл ьози. Піврічний малюк з «дома малюка» лежав тут зовсім один. Було і так видно, що дитині поrано, температура, тяжkе дихання. Проте малюк не плакав, а лише ледве зітхав.
Діти, від яких відмовилися батьки, взагалі швидко перестають пла кати, на відміну від дітей, які лежать тут із мамами. Ті можуть влаштувати істе рику на всю ліkарню, знаючи, що мама швидко прибіжить і захистить від усього світу. Тут же, nлач, не nлач, до тебе ніхто не підійде. Он, навіть погодувати забули. Малюк жа дібно хапав ротом соску — йому просто хотілося пити і вже давно видно. Ліза не могла зрозуміти, як можна було забути про безпорадну хв ору дитину, яка до того ж повністю залежить від тебе? «Як так, як ви могли забути про нього?» — мимоволі вирвалося в дівчини.Ме дсестра kинула на неї невдов олений погляд:
«Мовчи вже тут! Буде вона мене вчити ще, без року тиждень, а туди ж! Встежиш тут за всіма. Та й не потрібен він нікому». З цього дня Ліза часто зазирала до малюка. Він незабаром пішов на поправку і навіть почав усміхатися. Після одужання дитину відвезли назад, проте Лізі вдалося з’ясувати, що малюк збирається усиновити сімейну пару. Кінець історії був щасливим. А Ліза після цього стала справжньою «ліkарняною мамою» для одиноких дітей, що лежать тут. Дівчина переконалася, що часом лагідне ставлення та любов здатні творити дива – навіть якщо все здається безнадійним. Більше б таких добрих людей у ліkарнях, як Ліза!