Ми з Олегом одружилися з великого kохання. У період стосунkів він так мило доглядав за мною, що я не сумнівалася, що з такою людиною буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що нічого не зможе зру йнувати наше kохання. Ми після весілля почали жити окремо на орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися жити у селі. Все було чудово. У нашій сім’ї панувала цілковита гармонія. В нас з’явився син Михайло. Ми, напевно, так і жили б далі мирно та щасливо, якби не захв оріла його мама.
Олег після цього вперся, що треба її забрати до нас. -Ань, вона на лежачу хв ору перетворилася, за нею сусідка доглядає, нам потрібно її забрати до себе. Вона ж таки моя рідна мама. Я зовсім не хотіла, щоб Поліна Ігорівна жила з нами. У мене дитина маленька, я не можу ще дбати про лежачу хво ру! У мене ні сил, ні нервів, ні бажання. І взагалі, від хворих людей неприємно пахне. Чому я маю це терпіти? Тому я одразу сказала; -У тебе старша сестра є, нехай приїжджає та стежить за матір’ю.
Чи не набридло їй гуляти у Франції? -Ань, вона не зможе, у неї там робота … -Ми теж не можемо, у нас дитина і багато справ! Олег якийсь час мовчав, а потім видав: -Ну тоді я сам до мами поїду! Такий стан справ мене теж не влаштовує. Незрозуміло ж скільки свекруха хворітиме. Я не хочу жити без чоловіка. -Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися. І він все одно зібрав свої речі та поїхав. Ну що ж, скатертиною доріжка! Він зробив свій вибір і поkинув нас із сином.