Незабаром я стану мамою втретє, але схоже, що ця новина порадувала тільки нас із чоловіком, бо решті родичів, бабусям наших дітей, просто на чхати на своїх рідних онуків та на їхнє комфортне життя. Справа в тому, що ми з чоловіком і дітьми живемо в тісній однокімнатній квартирі, а наші бабусі радіють життю у своїх хоромах і навіть не думають про те, щоб допомогти своїм єдиним, можна сказати, родичам. Я у своїх батьків єдина дитина. Мої мама з татом живуть одні у трикімнатній квартирі.
Ні, не думайте, що я якась еrоїстка, збираюся залишити своїх батьків на вулиці. У них є будиночок у селі, де вони живуть більшу частину року, а до міста повертаються лише взимку. Я вже намагалася натякнути батькам, щоб вони віддали нам свою квартиру на цілий рік, але вони почали шукати відмовки, мовляв, там туалет на вулиці, з опалення лише пічка, та й зручностей, як у місті, немає. Скажіть мені, на старості років люди що в палаці хочуть жити?! Свекруха – взагалі окрема історія.
Вона, напевно, навіть як звуть онуків не знає, адже вона дихає своєю донькою, а на сина на чхати, хоча, прошу зазначити, бабусею її зробив саме син, а не дочка, якій скоро 30, а вона заміж ніяк не вийде. Загалом, як ви розумієте, історія у нас не найкраща. Я й подумати не могла, що в такому віці я залишусь без рідних людей, залишуся зовсім одна проти своїх проблем. Адже ми з чоловіком не багато чого просимо – просто свого куточка, та й не собі, а для комфорту наших дітей, онуків наших батьків… Якщо ми не можемо самі собі купити квартиру, значить, залишимося без неї? А куди поділася спорідненість?