Два роки тому ми з Іллею купили дачу. Пізніше у нас народилася дочка і нам було не до відпочинку. Євдокія Іванівна попросилася пожити там. Звичайно, відразу треба було зрозуміти, що одним літом це не закінчиться. Я завжди мріяла про дачу або приватний будинок. Мені не подобалося жити в квартирі, тому що батьківський будинок теж був приватним. Я так звикла. Хочеться дихати чистим повітрям, жити в тиші. Ми з чоловіком почали збирати на дачу, щоб не брати кредит. Через кілька років вийшло зібрати потрібну суму.
Пригледіли ідеальний будиночок з великою ділянкою, фруктами і овочами. Близько до міста, але в той же час спокійно. Казка! Вже через півроку у нас в руках були документи про придбання. Я вже уявляла, як ми будемо обставляти і прикрашати будинок. Всі мої плани зупинила вагітність. Часу не вистачало ні на що. Дачу ми закинули, свекруха прийшла з пропозицією. Якщо у нас в цьому році не виходить на дачу поїхати, то вона туди поїде. Дача буде під наглядом, а вони літо добре проведуть на свіжому повітрі. У мене після пологів були проблеми зі здоров’ям. Євдокія Іванівна скористалася моментом. Я знаю її характер і повинна була очікувати того, що вона залишиться там надовго. Зараз малюк вже виріс, це літо ми планували провести на дачі.
Ми поїхали туди на вихідні. Нас зустріла свекруха зі стар шим онуком. Було, звичайно, дуже дивно їх бачити там. Ніби це їхній дім, а не наш. Євдокія Іванівна будувала з себе господиню. Розпоряджалася всім. Я просила чоловіка поговорити зі своєю мамою. Мені хочеться відпочити, а не возитися з ними. Мене дратує нахабство свекрухи і нейтральна позиція чоловіка. Чоловік мамі нічого, звичайно, сказати толком не зміг. Каже, що місця вистачить усім. А я вже так не можу… Що б ви зробили на моєму місці?