Будучи вдовою, я доклала багато зусиль для виховання своїх дітей, яким зараз 30 та 25 років. Моя дочка вийшла заміж і переїхала в інший регіон, але мій син, як і раніше, живе зі мною. Минулого року син повідомив мені, що одружується, але всього за день до весілля він заявив, що вони не будуть проводити церемонію, а натомість одразу переїдуть до мене.
Я не заперечувала, але попросила хоча б познайомити мене з нареченою. Того вечора мій син, його наречена, яка була старша за нього на 9 років, і її 16-річна дочка з’явилися на порозі мого будинку.
За вечерею мій син сказав мені, що я спатиму на кухні. Я була засмучена, але все одно нічого не сказала. Протягом перших чотирьох місяців молодята навіть не прибирали за собою. Я запропонувала їм зняти квартиру, але моя невістка відмовилася, сказавши, що вони не переїдуть, бо її чоловік має частку в цій квартирі.
Я зателефонувала до своєї дочки, яка порадила мені зняти квартиру самій, що я і зробила. Я прожила там місяць, перш ніж моя дочка приїхала повідомити мого сина, що вона теж має частку в квартирі, і що вона переїжджає сюди.
А потім сказали, що продадуть квартиру та розділять гроші між собою утрьох. Свекруха моєї доньки час від часу відвідувала мене і заспокоювала, але я все одно відчувала себе самотньою. Через місяць мій син погодився nродати квартиру. Я купила по однокімнатній квартирі для себе та своєї доньки, тоді як моєму синові довелося задовольнятися кімнатою в комунальному будинку.
Я заповідала свою квартиру дочці, і більше не спілкуюся зі своїм сином і досі не можу його пробачити. Я живу своїм життям та планую скоро піти на nенсію. Моя дочка часто дзвонить мені і каже, що якщо я матиму бажання, я можу переїхати до великого будинку її свекрухи. Але я волію поки що жити незалежно.