Оля повернулася додому до села до своїх батьків на кілька днів, погостювати. Вона вже давно живе зі своїм чоловіком у місті, вирішили, що дітей їм не потрібно народжувати, від них лише nроблеми, а краще пожити дляя себе. Оля відчинила двері, на кухні вона побачила, що її батько сидить за столом і годує з ложечки маленького хлопчика 3-х років.
-Привіт, тату, – почала Оля, бо батько не звернув на неї жодної уваги. -Ага … Відкривай рот, смачна кашка у нас, бабуся зварила. -Тату, хто це такий? -Це Онук мій рідненький – Вова. -Тату, який ще Вова, у тебе що позашлюбні діти з’явилися, що тут взагалі відбувається.
І тато розповів Олі, що в молодості зустрічався із сусідкою Машею. У них вся справа до весілля йшла, але потім Маша заявила, що виходить заміж за іншого, хлопця з армії чекала. І одразу ж наро дила йому доньку.
Донька ця після школи із села до міста поїхала, там наро дила синочка Вовочку. А коли приїхала до села, то баба Маша вже nомерла, її чоловік теж. Але доньці їх було зовсім не до дитини, вона будувала кар’єру. Тоді батько Олі розповів їй, що можливо, і він є її батьком.
Але правду зараз ніхто не дізнається, а тест на батьківство робити не хочеться. Раз вирішили, що Вовочка рідний онук, то так і буде. Оля слухала свого батька і не хотіла вірити у почуте. Але тут прийшла мати.
-Мамо, це що таке, що означає ріднесенький онук? Він же вам може бути чужим, ви що з ним няньчитеся? -Так все ж зрозуміло, доню. Нам із батьком онуків хочеться, ти вирішила, що народжувати не будеш, а у нас любов велика до дітей, тому ми й вирішили, що Вовочку виховуватимемо. Інакше ми не можемо, ні в чому більше сенсу життя не бачимо…