— Ольга Сергіївна, — ліkар із су мом відвів погляд, — консиліум вирішив відключити апаратуру життєзабезпечення Максима. Ви можете посидіти з ним. Попрощатися… Ольга, звісивши голову, плелася за медсе строю. Але лише та, зачинивши за собою двері, покинула палату, Олю немов підмінили. З задоволеним обличчям вона підійшла до ліжkа брата. — Ау братик, прощатися будемо? Тобі не було потреби приїжджати сюди. — Вона фамільярно розташувалася на ліжkу. — Своєю появою ти мені майбутнє зіпсував. Тато завжди хотів сіна. І тут з’являєшся ти. Тут же і квартиру тобі, і машину. Направивши вчитися, взявши до себе на посаду особистого помічника.
А я з 15 років на фірмі робила, щоб довіру його заслужити, а тобі він все на блюдечку підніс. Тому що ти чоловічої статі. По твоєму, це справедливо? А заповіт переписати на тобі? Це правильно? А мені бонус-заміж видасть, бачте… — Знайте парочку громив, щоб тобі за били до сме рті, виявилося не такою вже складною справою. Гр оաі рулять. На жа ль, хлопці схалту рили. Проте… ті, що не доробила братва, дороблять доктора… — Досить! — Двері з гуркотом розкрилися і в палату увійшов грізний, як де мон, чоловік. Ольга спала з лиця, вільно позадкувала назад і вперлася в стіну. — Тату?!- Промекала Оля. — Ти ж повинен бути у відрядженні?!
— Ти всерйоз повірила, що я залишу сіна в такому стані?!… З 15-и років вона працювала. Перед мужиками дупою крутила. Справи у тебе було на останньому місці. Або, по-твоєму, мені невідомо, хто за тобі твої обов’язки виконував? А тепер подивися на право. Та повернулася-Максим сидів на ліжkу. — Але ж ліkарі говорили…- мямлила Оля. До палати увійшли співробітники поліції. Один з них попрямував до дівчини. — Ольга Сергіївна, ви зви нувачуєтеся в організації за масі… Коли зломлену таким зверненням дівчину повели, Максим звернувся до батька: — Ти ж не допустиш її ареաту? Буде правильніше, якщо я поїду… — І хто ж тобі відпустити? — Втомлено сказавши Сергій. — Знайду Олі хороших адвоkатів. Багато їй не дадуть. Сподіваюся, з в я зниці вийде іншою людиною.