Катерина Петрівна побачила у вітрині магазину вазу і зрозуміла, що вона чудово підійде до шпалер у квартирі сина. Недовго думаючи, вона купила вазу і попрямувала до нього додому. Квартиру, що дісталася їй від бабусі, Катерина Петрівна одразу оформила на ім’я сина, сама ж зробила в ній досить пристойний ремонт та все ще продовжувала її облаштовувати. Відчинивши двері своїм ключем, Катерина Петрівна зайшла до хати та зрозуміла, що син будинку не один. Син був неза доволений несподіваним вторгненням матері, про що не сповільнив її повідомити. — Мамо, ну невже не можна було попередити, ми тут займаємося з Вікою.
Глянувши, на Віку, що вийшла з кімнати, Катерина Петрівна все про неї зрозуміла. Потягла сина на кухню і почала наставляти його гучним пошепком: — Ти не бачиш, кого привів у будинок? Ти думаєш, це провінціалка тебе любить? Їй же від тебе потрібна тільки прописка. Дивись, як би всю квартиру не захопила. — Заспокойся, мам, Віка просто однокурсниця. Вона допомагає мені з хімією. Іди, будь ласка, не заважай нам. Провівши матір, Сергій повернувся до кімнати і наткнувся, на колючий погляд Віки. — Однокурсниця, значить? Вважаєш мене негідною тебе. Звичайно, Віка не була просто однокурсницею, вони зустрічалися вже півроку, і від її питання Сергію стало дуже соро мно.
Він намагався пояснити Віці, що просто розгубився, що з мамою домовитись буде непросто, але Віка не стала його слухати. Надворі вона дала волю сльо зам. Віка була дочкою професора і мешкали вони у власному будинку, у престижному районі. Як же мав рацію її батько, коли радив не розповідати на курсі про їхню родину. Так нові друзі перевірялися на вшивість. Погулявши ще годину, Віка пішла додому. У передпокої її зустрів батько. — А хто такий Сергій? – спитав він. — А що? — Так повідомлення надіслав, на автовідповідач. Вибачається, каже, що все розповість матері, навіть якщо після цього доведеться перебиратися до гуртожитку. А що розкаже? — Напевно, що він уже чоловік і не вшивий, до того ж.