Будинок праворуч пустував довгий час. Тому коли там оселилися нові сусіди, тітка Клава зраділа. Сама побігла знайомитись, запросила на чай. Сусідка й прийшла. Чай попила, на господарство подивилася, грядки похвалила, зібрала з них щось і пішла геть. З того часу так і повелося, якщо сусідці щось було потрібно, та могла запросто зайти в город тітки Клави і взяти все, що їй потрібно. Адже паркану немає. Тітка Клава, звичайно, не була цьому рада, але мовчала. Незручно їй було розмінюватися на дрібниці. Але коли сусідські кури почали nсувати її грядки, тітка Клава не промовчала. Попередила сусідку, щоб тримала їх під замком.
— Ой, гаразд, що вони вам зроблять. Пару травинок пощиплють? Вам що, шkода? — Та ти на грядки подивися. Твої кури перекопали, що можна і що не можна було. — А я їм не сторож… Тітка Клава тільки бур чала, а коли знаходила на грядці яйця, повертала сусідці. Так тривало тижнів зо два. Поки тітку Клаву не осяяло; і вкотре, попросивши сусідку стежити за своїми курями, вона попередила: — Ну, дивись, сусідко, що твої кури на грядці залишать, то тепер буде моє. Не чекай більше, що я тобі їхні яйця повертатиму. Сусідка тільки пирхнула. Наступного дня тітка Клава сходила в магазин і купила з десяток яєць. Того ж вечора, під покровом темряви, розклала ці яйця по грядках.
А наступного ранку, дочекалася, коли з’явиться наха бна сусідка, взяла кошик і пішла збирати яйця. Збирала та примовляла: — Ось дякую тобі, сусідко. Дивись, скільки яєць твої кури в мене знесли. Розумнички! Сусідка аж зблідла. -Якщо ці яйця мої кури знесли, то вони мої. — Нічого подібного, була ж умовляння — що залишать, те моє. Сусідка тільки стояла і сопіла. Через годину вона все ж таки прийшла вимагати своє добро назад, але пішла ні з чим. Міцно вона обра зилася, пішла всім сkаржитися на жа дібну сусідку і з тих пір до тітки Клави ні ногою. Навіть паркан між дільницями поставила. От тільки кури, чорти, з того часу так і не несуть.