Якось, повертаючись із роботи, Інна на кухні помітила контейнери. — Мамо, звідки у нас стільки контейнерів? Чиї вони? -Це контейнери нашої сусідки Ліди із сорок дев’ятої квартири. Віднеси їх і передай, що я вдячна. Інна поставила ще кілька запитань, і мама розповіла, як вона познайомилася із сусідкою. — Мені було нудно одною, вирішила спуститися та посидіти на свіжому повітрі. Там і познайомилася з Лідою. Вона покликала мене і почастувала. Інні чомусь здавалося, що все було не так. Але треба було віддати контейнери. Вона постукала двері.
— Здрастуйте, Лідо. Мама попросила передати контейнери і сказати вам «дякую», — сказала я жінка, яка відчинила двері і представилася Лідою. — А сама не хочеш дякувати мені? — Іро нічно відповіла вона. — За що дякувати? — Зди вовано запитала я. — За те, що регулярно годую твою матір. — А навіщо ви це робите? У нас холодильник сповнений продуктами. — Ага, безсо ромна! — сказала вона і грюкнула дверима. Я так розсер дилася. Швидко пішла до мами роз’яснити ситуацію. -Мамо, ти знову за своє? Навіщо ти о6манюєш сусідів і кажеш, що я залишаю тебе без їжі? Дивись, холодильник повний. Я не розумію логіки твоїх дій. -Я нічого не розповідала. Ти поми ляєшся. — Тоді чому Ліда теж наkинулася на мене? Мені доведеться найняти доглядальницю для тебе.
Залишати тебе однією вже небезnечно. — Няньку найняти? Ти маєш такі гроші? Треба було виходити заміж. Тоді б чоловік заробляв, а ти залишилася б зі мною. Такої відповіді Інна точно не очікувала. Після цього ще кілька сусідів дорікали Інні. Лише одна сусідка, Марія Василівна, розуміла, в чому ж справа. Вона добре знала Інну і те, що вона ніколи б так не вчинила з мамою. Вона погодилася посидіти із мамою, коли Інна буде на роботі. Мама спробувала сkаржитися Марії теж, яка її поrана дочка, але Марія перетинала такі розмови. Вона, навпаки, хвалила Інну і намагалася довести, що багато дітей для своїх батьків не роблять навіть половини того, що робить Інна для своєї мами.