Відбулася чергова зустріч випускників. Весь клас, класна керівниця співали караоке, танцювали, шуміли. Мишко і Серьога вийшли на ганок кафешки, трохи відпочити від шуму та поспілкуватися. Вони в школі були близькі, сиділи за однією партою, але після школи зв’язок зник. Нині обом було цікаво, як склалося в них життя, що змінилося після останньої зустрічі. — Я ще в пошуку, не виходить поки. А ти Мишко, чув одружився. Хто вона? Я її знаю? — Так, одружився. Чекаємо вже нашого дива. Так, Сергію, ти її знаєш, — загадково посміхнувся Мишко, — моя дружина Олена з восьмого будинку. — Ти чого? Одружився з цією нерицею? З лиця Сергія пропала посмішка: — Ти б стежив за своїми словами! Це ж повна нісенітниця. Олена і не ряха — це поняття несумісні. Я знаю, що ви зустрічалися. Олена розповіла, що ти зник без жодних пояснень.
Звичайно, дякую тобі велике, адже моя дружина справжня знахідка, і смачно готує, і чистоту наводить, і сама красуня. Але попрошу пояснити, навіщо ти її так називаєш, і в чому була причина вашого розлу чення? — Так, Олена розповіла історію так, як їй було вигідно, — засміявся Сергій, — Все закінчилося навіть не розпочавшись. А kинув я її, бо зрозумів, що вона, вибач звичайно, але нечупара. — Чи можеш пояснити свої слова? Наче ти про іншу людину говориш. — Якось вона пропала на пару днів. Телефон був вимкнений, не з’являвся у соцмережах. Я турбувався. Через пару днів я все ж таки додзвонився до неї, каже, захво ріла. Мама доглядала її, вона ж відключила телефон, щоб дочка спокійно спала. Вона мала температуру 40 градусів. Я говорю їй, прийду до тебе, а вона не треба, я не у формі. Я сказав, що все ж таки навідаю її. Я пішов до неї, вона відчинила двері і відразу ж назад на диван.
У будинку така картина: диван не заправлений, на ньому постільна білизна валяється, підлога брудна, явно кілька днів не прибиралися в будинку, все в пилу, у ванній повний кошик для білизни, а на кухні парі немитого посуду і чашка явно зі сніданку. А вона була схожа на бомжиху, волосся немите, зав’язане в пучок, червоний ніс, вона в якомусь незрозумілому халаті. І після всього цього, вона не стала мене пригощати чаєм, мовляв не в силах підвестися з місця, вибач, ще й попросила спуститися в магазин, нібито мати на роботі і пізно повернеться. Загалом, після цього в мене зникло бажання з нею спілкуватися. Я пішов і не повернувся. Звичайно, вона б не стала тобі все це розповідати, бабам таке невигідно. — Так, Серьог, розумію, невигідно, — посміхнувся Мишко, — добре, мені час. — Навіщо ця посмішка? — Запитав Сергій. Мишко тільки махнув рукою, мовляв, все одно не зрозумієш.