Прийшла сьогодні свекруха до нас в гості і принесла моєму дворічному синові один персик. Сама сказала, щоб я не дивувалася, що тільки один персик принесла, тому що зараз не сезон і вони дуже дорогі. — Ось вирішила трохи фруктів купити. Для своєї Дашеньки персик, та й онукові, — каже свекруха. Даша — її молодша дочка, якій вже 19 років.
Але вона абсолютно не самостійна людина. Мало того, що розумом не блищить, дещо як школу закінчила, нікуди вступати не хоче. Сидить весь день вдома і вишиває. Їй ось сусідки приносять свої речі або постільну білизну, щоб перешити. Таке її чекає майбутнє. Але свекруха так описує свою Дашу, що вона не тільки розумниця, так ще й красуня.
Вся в батька пішла. Як добре, що мій чоловік схожий на свекруху, приємні риси обличчя. Але ось Дашу красунею не назвеш. У неї низько посаджений лоб, маленькі очі, випирає ніс і тонкі губи. Дівчина не виходить на вулицю, ні з ким не спілкується з однолітків, тому що мама не дозволяє. У неї немає подруг, про відносини можна просто забути.
Одяг їй свекруха купує на свій смак, тому зі спини Даша схожа на бабусю. Вона абсолютно не пристосована до життя. Свекруха навіть під час обіду вдається додому, щоб Даші супчик розігріти, сама Даша нічого приготувати не може. Свій одяг прати не вміє, все за неї мама робить. Але найnрикріше те, що свекруха порівнює мого дворічного сина зі своєю Дашею.
Мовляв, мій син не так ходить, поrано вірші запам’ятовує, поrано їсть. А ось Даша в його віці зовсім не такою була… Я ось бачу, що вона зі своєї дочки виростила і не хочу такого майбутнього своєму синові. Тому просто мовчки вислуховую зауваження свекрухи, але не надаю цьому ніякого значення.