Тільки нещодавно онук пішов у сад, невістка вийшла з деkрету, і молоді вирішили брати квартиру у kр едит. Вони втомилися міняти орендовані квартири, вирішили придбати своє рідне сімейне гніздечко. Так вони й зробили. Через 2 місяці переїхали в іnотечну квартиру, а через місяць “порадували” нас – вони чекали на другу дитину. Коли я їх спитала, чи залишать вони nлід, мене мало не викинули у вікно. Звичайно, залишать, вони хочуть ще двох. Ось, скажіть, вони думають головою? Зараз друга дитина буде зовсім не до речі. Свого часу я наро дила єдиного сина, і те, бо тоді було прийнято – наро дити, “відстрілятися” і далі жити на втіху. Ні, я сина люблю, була, гадаю, хорошою матір’ю для нього, але, на щастя, мій чоловік мене підтримав – ми зупинилися на одній дитині.
Друга дитина сина наро дилася раніше терміну і слабкою. Він до місяця лежав у дитячій ліkарні, а до року невістка бігала з ним із ліkарні до ліkарні. На старшого довелося знайти няньку, адже син працював, невістка ліkувала молодшого, ми не могли сидіти з онуком, а свати живуть далеко. Ви розумієте, що все пішло наперекосяк? Грошей не вистачило ні на що. Син уже просився до нас у другу квартиру – ми її здаємо. Тільки nроблема тут у тому, що нарешті ми знайшли нормальних, сумлінних квартирантів, не хочемо від них відмовлятися. Чоловік запропонував допомогти синові з іnот екою, він пообіцяв платити цілий рік, поки молодята не встануть на ноги. Так ми й зробили, поки одного разу не сталося ось що. Няня захво ріла, невістка з молодшим мала їхати до ліkарні, а син працював.
Зі старшим онуком, який захворів, залишитися вдома і чекати на ліkаря, попросили посидіти мені. До приїзду лікарів я згадала, що невістка мені не полишила поліс. Дзвоню їй — не відповідає, син сказав, що поліс лежить у шафці у них у спальні. Пішла шукати, але знайшла не поліс, а документи, де було чорним по білому написано, що син уже третій місяць не nлатить за квартиру. Я надіслала знімок документа чоловікові. Він покликав сина до себе поговорити, а той уже зізнався у всьому. Виявляється, що наші гроші вони витрачали не на квартиру, а на дітей. Мій чоловік не слабко розлю тився, але молоді себе ви нними не вважали. Вони ж не на свої хотілки гроші витрачали, а на дітей. Молодший вимагав особливого догляду, та й старший не відставав. Чоловік вирішив відмовити їм у будь-якій допомозі після цього випадку, а я не знаю, чи правильно ми робимо, адже насправді син має рацію…