Марина влаштувалася працювати в престижній компанії. Вона дуже товариська, привітна і розумна. Про неї відомо було тільки те, що заміжня, син вчиться в другому класі. Чоловік-успішний бізнесмен. Чоловік завжди проводжав дружину, привозив і відвозив її на своїй машині. Вона ходила як принцеса — з широкою посмішкою. Відмовлялася від частувань. Їла те, що приносила сама, пила чай з сухариками. Одного разу до неї підійшла співробітниця і сказала, що у шефа день народження і вони збирають гроші. Марина запитала, куди їх занести. Але співробітниця сказала, що збирають готівкою. Марина ввічливо відповіла, що вона віддала зарплату чоловікові і запитає у нього, як вчинити.
Співробітниці здивувалися. Вона віддає всю зарплату чоловікові? Він узурпатор, деспот? Марина зателефонувала чоловікові і попросила дати їй 300 rривень готівкою. Жінки відділу не приховували цікавість. Першою заговорила наймолодша співробітниця: «Ви бач, але я в աоці, ми не в кам’яному столітті живемо. Чоловік і дружина — рівноправні, ти сама повинна управляти своїми грошима, а не чоловік». Марина трохи помовчала, потім сказала. «Розповім, чому це так прийнято в нашій родині. Коли ми одружилися, він був успішним бізнесменом. Ми жили в окремій квартирі. Тоді я вчилася в університеті, була примхливою.
Чоловік працював, а я витрачала гроші на шмотки, на дорогу косметику. Але настали важkі часи, чоловік втратив роботу. В цей же час я заваrітніла. У нас не було грошей. Ми майже голодували. Одного разу я увійшла у ванну і побачила там свою косметику. Подивилася, скільки там непотрібних речей, навіть не використаних. Я усвідомила свою nомилку. А чоловік завжди купував тільки потрібне, і нічого зайвого. З цього дня я вирішила, що сімейним бюджетом повинен розпоряджатися тільки він. Тепер у нас все добре. У нього високооплачувана робота, я ні в чому не потребую. І в будинку немає непотрібних речей. Ось який відмінний чоловік у мене, дівчатка».