Батьків 15-річного хлопця викликали в школу, тому що він відм овився виkинути сміття. Подивіться, як поступив його тато! — Завтра викликають в школу! — дружина кидає сумку і втомлено сідає на лавку в коридорі.- Що трапилося? — питаю.- Твій син знову завинив!Я посміхаюсь. У нас давно так — все хороше y дітей від неї, все погане від мене. Я не чиню опір. Деякі їх «недоліки» навпаки вважаю достоїнствами.Сідаю з нею поруч. Вона кладе голову на плече.-Зінка дзвонила. Каже, він якесь відро для сміття виkинув з вікна школи прямо на вулицю!»Зінка» — директор 181 школи.- Може ти сходиш ?! — вона жалісливо дивиться мені в очі.- Звичайно сходжу! — погоджуюся я.Це nомста. Два місяці тому директриса зробила промах, також викликавши дружину в школу. Але прийшов я.
Випадок був неординарний. Зовсім. Я був розлю чений і засмучений вчинком свого 15-річного сина.Він хотів зробити фейверк з решти з Нового року останків петард і проніс їх на дискотеку в школу. Добре, що чергові викладачі вчасно помітили і вилучили.Зінаїда Павлівна залишила мене на «poзтepзaння» завуча. Я не відразу визнав y ній керівника. Маленька, сіренька, в незрозумілому одязі, говорить незв’язно. Мені більше вона нагадала технічку. Майже годинний допит скінчився одним єдиним питанням: «Ви уявляєте, що було б, якщо б він його підірвав?» — я не витримав і сам викликав в школу оперативну машину з написом «Розмінування». Це надзвичайна подія. ПП.Ситуація пішла за незвичним сценарієм. Таке не прощається.Це пови нна була бути перша наша зустріч. Ми не зустрічалися з нею до цього разу. Вона не знала про це і перевага була на моєму боці.
Ми з сином проходимо в директорську. Зупиняю його в секретарській і заходжу в кабінет.Там сидить чоловік п’ять. Сама Зінка, побачивши мене, дивується, але не показує цього. Навіть посміхається холодною усмішкою. Я представляюся.Дуже люб’язно вітається і просить мене запросити сина, майже наказує:- Приведіть, будь ласка, сина сюди!- Навіщо? — дивуюся.- Для того, щоб ми послухали його і він розповів нам, як він міг вчинити такий жахливий вчинок! — вона незадоволена і починає зл итися. Зазвичай питання задає вона.- Він нікуди не піде! Я поки не знаю, що саме він накоїв! Давайте, будь ласка, без ваших вердиктів! — беру ситуацію в свої руки. Не люблю, коли мені вказують, що робити.- Я вже послухав його версію! — відповідаю їй, — Тепер ви мені розповісте, що сталося!Зінка ніби не чує мене:- Запросіть, будь ласка, вашого сина сюди і сідайте самі! — підштовхує мені стілець.Я закриваю двері.
Син залишається в секретарській.Мені знайома ця ситуація. Довелося побувати на подібних су дилища. З тих пір ненавиджу подібні зібрання і людей, які їх організовують. Зінка слабка людина. Таким не можна довіряти владу. Тим більше владу над дітьми. Уявляю, скільки су дилищ було в її кабінеті. Скільки зламаних дитячих душ вийшло звідси. А головне, відданих власними батьками. Я добре знаю цей метод. Людину заводять і ставлять перед усіма. Він уже звинувачений. Вирок давно винесено такими Зінками.Але весь інтерес в іншому — потрібно розтоптати людину. Потрібно зл амати і знищити, щоб він більше ніколи не зміг, ніколи не підняв би голови проти системи. Су дилище маленької людини. Який ще не навчився себе захищати. І для цієї мети запрошують батьків. Їх саджають спеціально поруч з собою, прямо навпроти власної дитини. Потім почнеться допит.
І на кожну відповідь директриса буде дивитися в очі батькам:- Ось бачите! Подивіться на нього!- Як таке, взагалі, могло прийти в голову ?!І батьки слухняно будуть кивати головою, погоджуючись. Погоджуючись, вони роблять зраду.Злий геній Зінки торжествує!Чим ще 6олючіше можна вдарити дитину, хоча б тим, що рідні йому люди, прилюдно відмо вляються від нього … Я принципово не сідаю на стілець. Хочу дати зрозуміти, що для мене це справа не варта виїденого яйця і y мене немає ніякого бажання сидіти тут і обговорювати мого сина.- Ви запросили мене в школу! — я дивлюся прямо їй в очі. — Будьте люб’язні, поясніть мені причину виклику!Зінка втрачається і нічого кращого не знаходить, як знову попросити запросити сина в директорську.З нею все зрозуміло. Я продовжую шоу. Звертаюся до класної керівниці і питаю її про те, що сталося.Вона совається на стільці і нервово викрикує мені:- Я попросила його виkинути смі ття! Він відм овився, і я йогозамкнула в кабінеті! Він виkинув смі ття у вікно!Я оглядаю всіх.- За яким таким правом ви замикаєте мого сина в кабінеті ?!
Вчителька кліпає очима. Я починаю сердитися.- Чому мій син повинен виносити сміт тя в школі ?! — я перекладаю погляд на Зінку.- У вас тут, що — зона ?!-Може прислати комісію в школу ?! Може y вас для цього немає прибиральниці або хтось отримує rроші за фіктивною розпискою ?!- Можливо, ми все-таки будемо слухати версію вашого сина ?! — лунає голос єдиного чоловіка. Це прогин. Перед Зінкою. Він молодий, як потім з’ясувалося — балотується в депутати. Знаємо ми таких депутатів.- Ви хто?! — питаю його.- Я вчитель в цій школі!- Яке відношення ви маєте до мого сина ?!Він губиться і безпорадно крутить головою.- Я в комісії! У педраді! — знаходить, що відповісти він.- Тоді давайте запросимо моїх і його друзів! Його тренерів з спортшколи, сусідів по будинку! Це буде моя педрада!
І тоді ми послухаємо всіхВсі притихли. Я звертаюся до Зінки:- Су дилище хотіли влаштувати ?! Не вийде! Навіть не намагайтеся! Я добре знаю закони! Навіть в вашому законі, в шкільному, немає таких правил!-Чи не ведіть себе, як власник цього закладу! Вас найняли, ось і вчіть! А виховувати будемо самі, без вас! Якнайняли, так і знімуть!Я ляскаю дверима. Шах і мат.Обіймаю сина і ми йдемо з ним додому.- Життя таке, синку! Вони тепер будуть ловити тебе на промахах, щоб пригадати о6раз- Я обіцяю, що більше тебе не викличуть в школу!- Це ду рниця, синку! Знайдемо іншу …Я радий цій ситуації. Вона дозволила захистити мені свою дитину. Вона важлива для нас обох.Слово він дотримав. До кінця навчання нас більше в школу не викликали.Вся школа заздрила йому. А всього лише потрібно було не зра джувати і захистити свою ж дитину …