Мабуть, ми з чоловіком розлу чаємося. А все тому, що він о6дурив мене. Справа була восени. Я працюю у школі, і плюс до цього підробляю репетиторством. Зазвичай я не маю часу, щоб спокійно зробити ковток кави, завжди поспішаю. Діток приймаю у квартирі, в якій живемо із чоловіком. Несподівано троє моїх учнів переїхали до іншого району. Приїжджати до мене на заняття їм не зручно. Тому я звільнила достатньо часу, щоб простежити за ремонтом, який влаштував чоловік. Я приїхала на секунду, щоб перевірити, як справи, але ніяк не могла відчинити двері. Певне, робітники поміняли замок на прохання чоловіка. Я, звичайно, трохи здивувалася, і одразу ж зателефонувала до чоловіка. — Васю, ти сказав робітникам замок поміняти? Я ніяк не можу потрапити до квартири. Навіщо міняти замок, якщо ми хотіли міняти двері? Нічого не розумію. — Наташа, приїжджай додому. Я хочу з тобою поговорити.
– У мене зустріч по роботі. То що з ключами? — Приїжджай додому. – роздратовано сказав чоловік. Мені довелося скасувати зустріч із клієнткою, щоб поїхати «додому». Ми із чоловіком жили тимчасово у його батьків. Свекри мене не дуже любили, завжди сва рилися і розмовляла крізь зуби. Жити з ними було для мене каторгою. Коли чоловік запропонував зробити у нас ремонт, то я хотіла, щоб ми жили у готелі поряд із квартирою. Але чоловік сказав, що у батьків буде комфортніше. Свекри жили у дачному селищі, неподалік міста. Приїхавши, я побачила чоловіка надворі. Він сидів на лавці і дивився в далечінь. Чесно кажучи, я трохи наляkалася. Думала, що хтось захво рів чи щось поrане трапилося. — Наташа, я продав квартиру. Тепер ми житимемо у батьків. Вони хочуть розширюватися, робитимуть третій поверх. У цьому є й радісна новина, третій поверх буде нашим. — Як це так? Звісно, квартира твоя.
Ти її купував за свої rроші, але я брала участь у цьому. На мої гроші ми купили техніку та меблі. Ти міг би мене попередити? Навіщо бре хав? Навіщо розіграв цю виставу з ремонтом? — Ти б не погодилася. Почала б мене відмовляти, але я вже мамі обіцяв. Мені довелося тобі збре хати. — Ти розумієш, що я не залишуся жити з твоїми батьками. Вони мене не люблять. Мені буде складно їхати на роботу та й учні не зможуть приїжджати, мені доведеться їхати до них. Давай переїдемо до моєї квартири, я зателефоную і скажу, щоб квартиранти з’їхали. А третій поверх нам не потрібний. — Я нікуди не поїду. А якщо ти збереш речі і переїдеш, то я подам на розлу чення, так і знай. Я з’їхала. Тепер готуюся до розлу чення. Із чоловіком спільного майна немає, тож ділити нам нічого. Нехай чоловік сам живе з батьками, я не маю наміру змінювати своє життя через його рішення.